Озаринецька сільська рада


Сільський голова Озаринецької територіальної громади


Козлан  

Тетяна Петрівна



Озаринецька сільська рада містить один населений пункт с. Озаринці

 

Паспорт Озаринецької територіальної громади

 

 

Історія села Озаринець своїм корінням сягає в далеке минуле. Свідченням цього є знахідки, зроблені   під час археологічних розкопок. Насамперед виявлено дві пізньопалеолітичні стоянки, чотири поселення трипільської культури та два поселення черняхівської, а також періоду скіфів.

Знайдено велику кількість кам'яних знарядь праці періоду пізнього палеоліту  - скребачки, кам'яні рубила, кістки та зуби мамонтів. Археологічні знахідки свідчать про те, що територія  була заселена з давніх давен.

      За свідченням архівних документів: Озаринці- містечко, яке лежить при річці Немія в гірській місцевості за 17 км від Могилева на північ.
     Перша письмова згадка про Озаринці відноситься до 1486 року.У 1452 році король Казимір записав Озаринці до Ольчедаївської волості Подільському старості Теодорові Бучацькому. У 1553-1616  роках тут править родина Язловецьких.  

За свідченням Антоновича влітку  1570 року в Озаринцях було 46 домів і 20 козацьких хат, козацька церква, базарна площа на лівому березі р.Немійки.

Кількість жителів невідомо. У документах 1600-1629р.р. замість Озаринці найчастіше зустрічається назва Ожаринці, зрідка Базар.

З 1616 року село переходить до рук Никодима Саяницького від імені княгині Родзивіль з Острога. Потім - до Чурилів.Улистопадi 1674 року  польський король видав унiверсал на володiння селом Озаринцi синовi Остапа Гоголя - Прокоповi.

          Наприкінці ХVII століття спадкоємцями Озаринець стають графи Дзедушицькі. Саме за ниху1741 році в Озаринцях було побудовано римо-католицький кам'яний костел.У30-і роки 20ст. костел був закритий, а приміщення перетворено в склад. Лише в 1987р. римо-католицька громада почала його відбудовувати.

Після приєднання Поділля, власниця Озаринців Катерина Косаківська не захотіла присягнути цариці Катерині, через те маєтки її було конфісковано і надано Станіславу Комарову. На кінець ХIХ століття Озаринці переходят в власність графині Марії Франжинане.

У1719 році козаки збудувалив селіСвято-Успенську дерев'яну  церкву -. Вона була трьохярусна, з трьома куполами. Та вже у1864 році, коли все,що було пов’язано з козаками знищувалося,дерев'яну церкву розібрали, а матеріал відправилив с.Вендичани. Тутбуло змонтовано церкву на цвинтарі. На місціпрестолу дерев'яної церкви нині стоїтькам'янийхрест.

У1865 році на кошти графа Чацького, було закладено п'ятикупольнийхрам разом з дзвіницею начесть Різдва Пресвятої Богородиці. Вартість будівництва сягла 20000 рублів золотом.

          У другій половині ХVIIIстоліття в Озаринцях проживало 4979 осіб.
 Оскільки  віруючих було багато, то на великі свята більшість прихожан стояла на подвір'ї церкви, з цього приводу виникали бійки. Особливо багатолюдною і кривавою була бійка на Великдень у 1882 році. Тому православні віруючі Шляхетчини, Волоського кутка та інші вирішили побудувати рядом з діючою нову церкву за древньоруськимитрадиціямиу формі хреста. Храм за браком коштів будувавсядуже довго. Лише у 1910 році, на Першу Пречисту, було відкрито Свято-Успенську церкву.

Однак, у 30-і роки 20 ст., як і всі інші храми, її було закрито. Чого тільки у духовній будівлі не розміщували: і склад, і клуб,іспортзал, і врешті музей.

На подвір'ї сучасної школи,  була ще одна трьохярусна козацька церква, якузбудувалиу 1918-1920 рр. Але парафіяни її продали, щоб оздобити Свято-Успенську церкву.

Єврейську синагогу збудовалив XVIII столітті. Це була двоповерхова будівля прямокутньої форми з залишками чотирьох кам'яних колонн на ценральномувході. Тут  28 серпня 1941 року були закатовані і спалені заживо 86 євреїв.

Основним заняттям жителів села Озаринці було землеробство і базарна торгівля продуктами скотарства, ковальськими та гончарськими виробами. Також озаринчани продаваликурячіяєця, які вивозили з селанавіть за кордон. Майже всі ремесла були зосередженні в руках місцевих євреїв.

Через Озаринці проходивторговийшлях, який пролягав  лівим берегом Дністра. Від Бару він ішов вздовж р.Немійки до Лучинчика, Борщівець, Озаринець, далі до Могилева-Подільського і на південь України.

Цей торговий шлях був дуже неспокійний і небезпечним, адже зовсім поруч, на правому березі Дністра тягнувся не тільки торговий, але й грабіжницький війсковий Волошський шлях . Саме з нього робили  спустошливі  набіги турецькі війська на Подільські землі. І лише круті, зарослі лісом, місцями, обривисто звисаючими до води кам'янісхилиберега р.Немійки, були надійним захистом для місцевих жителів від грабіжників.

Саме тут, на крутомуправомуберезі р.Немійки, у1657 році була збудованна кам'янна Озаринецька фортеця. За свідченням того ж таки Антоновича, фортецюзбудоваликозакипід керівництвом Могилівського полковника Остапа Гоголя, предка відомого письменника Миколи Гоголя. За іншими данимипід керівництвом Івана Богуна.

Фортеця мала прямокутну форму. Уцентральній частині південної стіни, де був в'їзд, ще до нині стоять мури двоповерхового будинку нижнього яруса надбрамної башні. Упівнічно-західній частині фортеці, вже майже не видно, є фундамент восьмигранної башні, яка всередині була круглою.

З північного входу знаходиласьбашня, від якої залишилисясклепіння і льохи. Вся площа фортеці була обнесена кам'яними стінами, вздовж стін -муровані будинки. На місці Озаринецької фортеці є підземні ходи, в яких знаходили стародавню зброю, монети часів римського імператора Трояна. Старожили розказують, що підземні ходи вели від фортеці вниз під річку і вверх до сучасного базарного майдану.

У Куліварському яру був козацький цвинтар, де ще досі є залишки кам'яних хрестів з написами.

          За свідченнями старожилів, ніби-то одночасно з фортецею, козаки полковника Остапа Гоголя, збудуваливодяний млин , який стоїть вище рівня р.Немійки. Параллельно руслу річки, був збудованийпідвідний канал (Млинівка),по  якому потік води тече на колесо млина.

          У1878 році було збудованно Озаринецьке  міністерське однокласне училище. При ньому в 1897 році відкрилицерковна школуграмоти для дівчаток.

          Після 1917 р. було створено комітет для розподілу землі - церковної і поміщика Рашедського.Зовсім ненадовго, з приходом до влади гетьмана Скоропадського, в село вступили австро-німецькі окупанти.Влітку 1919 року, зі своїми військами, Симон Петлюра з муру коло костелу закликав жителів боротись за незалежну Україну. Але військо Миколи Щорса прогнало петлюрівців. Старожили згадують, що самЩорс  виступав на мітингу перед жителями села.

          У1921-1923рр. село Озаринці було районним центром із своїм поштовим відділенням і телефоном. Райцентр охоплював 16 сіл. За часів колективізації більше20 господарів було вислано в Сибір та на Колиму. 7 липня 1931р. в Озаринцях був антиколгоспний виступ,в якому взялиучасть більше700 селян, в основному жінки та молодь.У роки голодомору вимерла більша половина населення - до 2000 чоловік. Єврейське населення виручив „Торгсин», або інакше торгівля з іноземцями. Великих втрат село понесло у1936-1937 рр, коли було репресовано більше 150 жителів.

Уроки війни сільська рада називалась примарія. Багато односельчан з великою небезпекою для себе і своїх рідних переховували єврейські сім'ї від знищення їх окупантами. Це Бурик Христина і Софія, Гайворонюк Юстиній, Мельник Килина, Мельник Мокрина, Коняга Ганна,Соколовська Марія та інші. Не дивлячись на заборону окупаційної влади, колишній  фельдшер погранзастави - Стукаленко Костянтин Іванович надавав медичну допомогу євреям. 
      19 березня 1944 року- село було звільнено від окупантів. За роки війни загинуло 286 озаринчан.Ужовтні 1994 року було відкрито пам'ятник євреям-жертвам фашистського геноциду.

           Після війнироки відбудови виявилися дуже важкими для місцевих жителів. Дав про себе знати голод 1947 року. За роботу в колгоспі щовечора видавали всього лише по 250 грамівмуки. У1951 році село було радіофіковано, а з 1961 року в село подалиелектричну напругу.Згодом збудували  всі необхідні соціальні об’єкти.