Вендичанська селищна рада

Селищний голова Вендичанської територіальної громади

Крижанівський Анатолій Іванович 

 

До складу Вендичанської селищної ради входять такі населені пунтки:

 смт. Вендичани, с. Борщівці, с.Підлісне, с.Тарасівка

Паспорт Вендичанської територіальної громади

 У долині річки Вендичанки розташувалися мальовничі Вендичани. Неофіційно Вендичани діляться на частини, які склалися історично впродовж зростання та розбудови: Шлях, Золота гора, Забаланівка, Кльофасівка, Голопузівка, Ланок, Злодіївка, Березівка та Цурканівка. Це так би мовити народні назви. А якщо серйозно, то статус селища міського типу Вендичани отримали у 1985 році. Тоді ж було перейменовано сільраду у селищну, до якої нині також входять села Тарасівка, Підлісне, Борщівці.

Точна дата заснування села невідома. Перші згадки про Вендичани знаходять у документах Речі Посполитої у першій половині  16 століття. Назва села, за офіційною версією, походить від річки Вендичанки, але збереглися й перекази про походження її від двох великих родин – Венди і Чани, які проживали по різні боки річки, а породичавшись, об’єдналися і дали назву новому поселенню.

До 1917 року землі села належали польському графу Янтарю Сулятицькому - це 1500 десятин кращої землі. Тоді в селі було 164 двори, з яких 31 сім’я безземельна. Становище селян було надзвичайно важким – виснажлива праця на панських ланах, нічний обробіток власних земельних наділів, мізерний урожай, злидні. І лише церква давала людям відраду. Спочатку вона була деревяною, а в 1834 році розпочалося будівництво кам’яної церкви на кошти графа Сулятицького. У 1974 році вдалося закінчити будівництво, але вже на державні кошти. Після скасування кріпосного права у 1861 році всі витрати, пов’язані зі спорудженням храму взяла на себе державна казна.

До 1804 року Вендичани входили до Брацлавського повіту. Згодом до Подільської губернії Могилів-Подільського округу. До 1861 року 1482 десятини землі на суму 3412 карбованців п’ять копійок золотом було викуплено селянами у поміщика Сулятицького. У 1885 році відкрилась церковно-приходська школа, в якій навчалося 30  дітей, серед яких була одна дівчинка – Товстіцька Домна Василівна. На початку 90 років 19 століття у селі проживало 924 чоловіків та 874 жінки. У період з 1892 по 1895 роки у Вендичанах проходило будівництво залізниці, яка згодом зв’язала міста Жмеринку та Могилів-Подільський. 

У 1894 році на кошти графа Сулятицького було збудовано цукровий завод, а вже через рік вийшла перша продукція. До 1917 року завод належав акціонерному товариству Хринівського і Вендичанського цукрових заводів. Підприємство орендували підприємці Горвіц та Ідельсон.  Важкою була праця на заводі. Тоді трудилося дві зміни по 12 годин. Майже всі роботи виконувалися вручну. Винагородою за важку, надмірну працю були копійки. Щодоби на заводі працювало 834 чоловік, з них  37 – підлітки. Пенсії, відпустки та лікарняні робітникам не видавалися. У 1905 році було посіяно 3,2 тис. га буряка, з яких збирали 470 тисяч центнерів  солодкого кореня та отримано 55 тисяч центнерів цукру. Сезон виробництва цукру тривав 73 доби. Після встановлення радянської влади цукровий завод було націоналізовано. У роки громадянської війни він не випускав свою продукцію, лише у 1926 році, в часи нової економічної політики, цукровий завод знову відродився.

У 1920 році в Вендичанах було створено ревком, який очолив Гевко Андрій Васильович. Органом влади був волосний виконком з центром у селі Вендичани, до нього входили Немерчі, Сугаки, Тропова, Кричанівка, Сліди, Струсова. Головою волосного виконкому був Стецький Іван Романович.

У 1928 році волосним виконкомом для поселення було наділено землі на виселку Тарасівка і першим поселенцем став Домбровський Йосип Кайтанович.

У відомостях за 1928 рік згадується про керівний склад сільського комітету незаможних  селян, який було створено у 1922 році. До нього входили Степан Марчук, Іван Коротій, Іван Стецький. Загалом, до комітету приєдналися 72 двори.

У 1922 році створилося сільськогосподарське кооперативне товариство, що було членом Могилівського господарського союзу. Воно об’єднало 51 хлібороба, а на 29 серпня 1924 року вже нараховувалося 124 чоловік. Головою товариства став Вікул Падюченко. Головна мета товариства – це поліпшення господарства селян. У 1922 році було заснована і чотирирічна трудова школа, якою завідував Масенко. На 1 січня 1927 року тут навчалося 96 учнів.

15 листопада 1926 року відкрилась семирічна трудова школа імені Петровського. Завідував навчальним закладом Моралевич Володимир Константинович, і лише у 1934 році семирічку перейменували у Вендичанську середню школу.