Ярузька сільська рада


Сільський голова Ярузької територіальної громади

Левицька

Зоя Олександрівна 



До складу Ярузької сільської ради входять такі населені пунтки: с. Яруга, с. Івонівка

 

Паспорт Ярузької територіальної громади

 

         В гористій місцевості на правому березі річки Мурафа розташоване село Івонівка. В далеку давнину це були величезні ліси. Територія, на якій зараз розташоване село, служила ще й  пасовищем для навколишніх поселень. На цій досить горбистій толоці випасав отару овець чабан Іван, який був родом із Буші. Після знищення Буші, Іван утік і став випасати свою животину в Ярузі. Для овець він, недалеко млина, спорудив чотири землянки, а собі – хатинку – колибу. Це й було перше помешкання майбутнього села.

          Пізніше німець Сахар, проїздом з Ямполя, облюбував цю місцевість і побудував невеличкий млин. Для його обслуговування він найняв людей, які згодом построїли перші хати. Так село почало рости.

          Живописна, з кам’янистими виступами на берегах річки, місцевість, наявність будівельного каміння, давали можливість жителям тут селитися і будувати кам’яні будинки, обгороджувати свої садиби кам’яними заборами. Особливо мальовничу картину становлять ті розлоги села Івонівки, що прилягають до Мурафи, де розкинулися сади та городи.

Зараз, частина села, що протягнута на захід, називається Кушпилівкою. Колись це були орні ділянки поля і в 1878 році на своєму відрізку землі побудувався Захарій Трач. Його вуличне прізвисько було Кушпіль. Звідси і назва.

В1819 році в Івонівці проживало 439 жителів, з яких 208 - чоловіки, а 231 складали жінки. Люди жили в приземкуватих хатах з маленькими віконцями. Навколо хатчин були хліви, обори, кучі гною. Хоч деякі мали по 10-12 десятин землі, та хліба на прогодування не хватало, бо були низькі урожаї. Місцеві жителі здебільшого займалися землеробством. Проте головним заняттям було виготовлення з каменя різних виробів, які вигідно продавались в далекі населені пункти.     

Івонівка за устроєм була селом державним, а не панським. За відсутності медичного обслуговування в ній переважала велика смертність, особливо вона припадала на дітей.

Столипінська аграрна реформа мало позначилася на становищі місцевих селян. Невеличка Івонівка державного підпорядкування з малою кількістю землі, не могла зазнати хутірного виділення. Весною, після закінчення посівної, івонівчани їхали чумакувати до Одеси, везучи туди пшеницю, спирт, а звідти імпортували сіль й інші товари.

В період повстання 1905 року про село мало залишилося відомостей. Відомо, що в заколоті на броненосці «Потёмкин» брав участь матрос Авертій Антонюк, уродженець Івонівки, який потім попав в Румунію, а звідти й додому.

Про революцію 1917 року тамтешнє населення дізналося з радістю і зразу ж  своїми силами і думками стали на бік Радянської влади. Під час панування громадянської війни в період мобілізації Петлюрою, місцеві жителі ховалися і уникали всіляких стосунків і допомоги з боку петлюрівської армії, яка знущалася з обивателів, підпалювали хати. Разом з тим були й прихильники петлюрівців, а пізніше й організатори повстання проти Радянської влади.

В 1919 – 1920 роках в селі Івонівка організовуються комнезами, членами якого були тільки бідняки та середняки. Радянська влада передала комнезаму в безкоштовне користування млин, прибутки якого надходили до вищевказаної організації. Було й створено касу взаємодопомоги багатодітним і біднякам. Допомога надавалася без подальшого повернення.

Трохи згодом тут започатковується споживча кооперація на принципі паю, головою якої був Аксентій Танієв. І вже 1929 року під осінь почав формуватися колгосп «Перемога», в який об’єднались 38 господарств, потім стало їх понад 100.

Проте куркулі та бувші учасники повстання проти Радянської влади в 1930 році  починають чинити опір колективізації, підбурюючи селян не вступати до колгоспу, тероризуючи активність колгоспного руху. Вдавалися навіть до вбивств, підпалів будинків колгоспників і господарства.

Під впливом антирадянської пропаганди в кінці березня на початку квітня більша частина нестійких селян вийшла з колгоспу. В ньому  залишилося всього 30 сімей. Не впадаючи у відчай,  було обрано нове правління «Перемоги», головою якого став Давид Боднарчук. Новий керманич разом з колгоспниками арештували куркулів, здали в місто Могилів – Подільський під суд, а землі розкуркулених передали в користування колгоспу.

З 1930 року «Перемога» стрімко починає розквітати. В колгоспі будуються тваринницькі ферми. Наприклад, на початку було всього три свині, а вже за півтора року кількість худоби сягнула 150 голів. Поряд з цим було зведено типову конюшню, короварню, благоустроєно село. Замість вузьких прокручених вуличок село побудувало гарну шосейну дорогу. Обладнано парк відпочинку з літнім клубом, існує навіть духовий оркестр.  В 1939 році запущено в роботу ГЕС. В Івонівці також був патронат, де виховувалися діти – сироти. А ще були в наявності 3 автомашини, 6 тракторів. Зростали врожаї, а звідси й добробут населення. Колгоспники раділи своїми досягненнями. В колгоспі поряд з оплатою на трудодні почали видавати натуральні премії  - спочатку поросята, а потім телята.

Цей бурхливий розвиток перервала Велика Вітчизняна війна. Все працездатне населення пішло на фронт. В селі залишилися лише жінки, діти та престарілі. Івонівка попадає під окупацію. Пізніше німці її передали Румунії. Замість колгоспу в селі під час окупації було щось на зразок сільськогосподарської общини.

Закінчилася війна. В післявоєнній відбудові сільського господарства було багато труднощів. Але як завжди згуртовано й дружньо івонівчани зуміли перебороти негаразди. З допомогою держави, яка надала колгоспу насіння, кредити, техніку, місцеві жителі зуміли домогтися значних успіхів у піднесенні. Неродючі схили села засадили виноградниками та садами. Які давали чималі прибутки «Перемозі».

Згодом село Івонівка невпізнано змінилося. З кожним днем з’являлися нові помешкання, на зміну хатчинам під соломою,укриті бляхою чи шифером, черепицею. Відкрито було торговельні точки. Трудовий народ стоїть в авангарді боротьби за краще майбутнє.

В наступних радіопередачах ми продовжимо тему Івонівки. Розповідь піде про створення і розвиток освіти.